Текст реферата: страница 1
Конкурс пошукових робіт
“Слідами історії”
Політична дискусія
на тему:
“Історична пам‘ятка – спогад, застереження, пізнання”
Підготувала
Учениця 11-А класу
Державної гімназії №9
Краснюк Наталія
М.Кіровоград
2000
Виробництво і техніка в історії – завод братів Ельворті
(“Червона зірка”)
Вступ.
Чомусь майже у всіх вислів “історична пам‘ятка” асоціюється з світлим образом якоїсь чистенької картинної галереї або старовинного світлого і просторого палацу. А інші пам‘ятки культури і архітектури залишаються поза увагою, іноді лише тому, що мають грізний, сірий і суровий вигляд, не притягують око. Але хіба лише у зовнішній стороні уся краса будь – якої архітектурної споруди? Ні! Вона – у його історії, у призначенні, таємницях, які ми відкриваємо для себе, пізнаючи детальніше той чи інший історичний, архітектурний об‘єкт, пам‘ятку.
Таким історичним об‘єктом став для мене завод “Червона зірка”, у минулому “Завод братів Ельворті”. Ця сіра, похмура будівля, яка на перший вигляд не має нічого привабливого і не привертає увагу перехожих, справила на мене велике враження, і я вирішила дослідити історію цієї будівлі, цієї історичної пам‘ятки від якої віє старовиною і загадковістю, яку для себе я спробувала відкрити.
Сільгоспмашинобудування мого міста, моєї області неможливо уявити собі без цього велетня – старця, без завода “Червона зірка”. Збудований в середині ХІХ ст. цей завод пережив і революцію, і Велику Вітчизняну війну. Він має свою історію, а отже має для нас, молодого покоління, певну історичну і архітектурну цінність. Крім того, історія самого завода дуже цікава.
Влітку 1874р. в листі до матері в Англію Роберт Ельворті повідомляє: “Ми з Томасом вирішили організувати в Єлисаветграді свою справу.” Так починається біографія підприємства, без якого неможливо уявити моє місто – Кіровоград. А Роберт і Томас Ельворті – це люди, що створили цей завод. Вони були агентами з продажу англійських молотарок, сівалок і плугів, дуже часто бували в Єлисаветграді. Дізнавшись, що місто має достатньо дешевої робочої сили і сприятливі умови для розвитку сільгоспмашинобудування, брати вирішили відкрити тут свою майстерню. І невздовзі у 1874р. на Петровській вулиці, тепер вулиця Шевченка, з‘явилась майстерня братів Ельворті з ремонту сільгоспінвентаря; та крім цього брати продавали ще і парові молотилки Клейтона і Шутльворта, плуги Сакка, жниварки Вуда. Торгівлею займався старший брат – Томас Ельворті, а Роберт управляв майстернею. Замовлень ставало все більше, майстерня розширювалась. І вже у 1876-1877 р. “виріс” перший заводський корпус, у якому розмістились цехи підприємства. Майстерня Ельворті починає процвітати.
Коли я зараз аналізую діяльність англійських підприємців, то приходжу до висновку про їх кмітливість і розуміння потреб населення. Адже Єлисаветград на той час був найкращим місцем для будування великого підприємства сільгоспмашинобудування. Це був центр України, центр української житниці, де потрібні були високоефективні сільгосп машини і не було справжніх конкурентів. У місті була дешева робоча сила. Крім того, місце для заводу підібрали дуже вдало – біля залізничної магістралі, якою можна було завозити сировину і матеріал, та відправляти готову продукцію. А тому Ельворті процвітали. І вже у 1888 році були випущені перші 10 рядових сівалок під назвою “Росія”, які експортувались далеко за межі Єлісаветграда, бо на них був попит. Адже у ті роки завод Ельворті, як завод сівалок, був першим і єдиним не тільки в Російській імперії, але і у всій Європі.
Пізніше завод починає випускати нову с/г техніку, для виробництва якої були побудовані сучасні, на той час, корпуси, у яких розмістились усі необхідні цехи. Завод потроху будується, Ельворті працюють.
А далі … далі І світова війна і завод не міг стояти осторонь, він починає випускати міни, міномети та інше воєнне приладдя для російської армії. Ця продукція займала біля 90 % всього об‘єму випуска. І в той же час завод розширюється, набирає міць.
Та 20 квітня 1919 року його націоналізують, хоча профіль його залишається попереднім. А у 1922 р. завод Ельворті був переіменований у “Червону Зірку”, до речі, ця назва зберіглась за ним і сьогодні.
Завод продовжує успішно функціонувати. Вже у 1927 р. починається експорт сівалок у країни Ближнього Сходу.
І тут – Велика Вітчизняна війна. І майже 3,5 тисяч заводчан йдуть на фронт. А сам завод у 1941р. був евакуйований у Пензенську область, де у примітивних приміщеннях недобудованого цукрового заводу, у землянках, розгорнулися роботи з випуску боєприпасів. І вже у грудні 1941р. на фронт були відправлені перші партії мін і снарядів. От же, ні завод, ні робочі, не могли залишитись осторонь народу, рідного краю. Заводчани робили все що від них залежало, щоб допомогти звільнити свій край, і не тільки свій, від фашистських загарбників. І вони перемогли! І хоча після війни на місці заводу залишились руїни, але одразу ж після визволення Кіровограда починається відбудування заводу, яке тривало 2 роки. Але робітники терпеливо працювали. Цей завод, що став частиною життя, з яким вони пройшли війну, став чимось більшим аніж споруда, він став їх другою домівкою, яку вони все ж відбудували. Заклали фундамент ще одного механо-збірного цеху. Завод починає нарощувати випуск. І вже у 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі продукція заводу отримала і великий приз”Гран-Прі” і велику золоту медаль, а у 1961 році на міжнародній виставці у м.Ерфурті була отримана срібна медаль. Це надало стимулу робітникам … Завод і далі успішно працював, а у 1999 році відмітив своє 125-ти річчя, і нині ми маємо всі підстави вважати благословенною ту мить, коли брати Ельворті вирішили заснувати у нашому місці завод. І я думаю, що розквіт Єлісаветграда, не тільки промисловий, а й архітектурний, культурний, беспосередньо пов‘язаний з цим підприємством, з цією будівлею. Адже заснування заводу Ельворті неабияк посприяло перетворенню провінційного, напівеврейського містечка в один із промислових і культурних центрів півдня Росії.
Не кращі для себе часи переживає завод “Червона Зірка” зараз, але, не дивлячись ні на що, він працює, і люди кожного дня йдуть і йдуть на роботу. Для мене спочатку було загадкою, як в такий час, коли в країні великі труднощі і заводчани під час місяцями не отримують заробітню платню, вони кожного ранку з великим ентузіазмомо йдуть на роботу і працюють. Виявляється, вся справа у заводі. І для цього в мене є власний приклад: мій дідусь працює на цьому заводі 48 років, і хоча йому вже далеко за 60 років, він вже давно на пенсії, але кожного ранку він йде на завод. Я запитала його, чому він не покине завод, і не відпочиває, як пенсіонер, але він відповів: “Ти мене не розумієшь, я буду ходити туди поки можу ходити”. Дійсно, це дуже дивно, але я намагалась його зрозуміти. Завод, для них, для ветеранів і ударників праці – це дім, у якому пройшла більша половина їх життя. Це особливий мікроклімат, окрема мікроцивілізація – це їх, заводчан, власний мікросвіт, який творять вони самі, у якому живуть постійно, щодня. І їх вже іноді не хвилює чи отримають вони вчасно заробітну платню, вони працюють для себе, для задоволення, для країни, яка за допомогою їх сівалок може їсти смачний хліб. А тому для кожного пенсіонера, і не тільки, розставання з заводом – нелегка справа. Адже навіть коли у 1918 році Роберт Ельворті виїздить до Англії, він не розриває зв‘язків з підприємством, листується з заводчанами, а починаючи з серпня 1992 р., майже щоліта приїздить до нашого міста онук Р.Ельворті – Майкл Кларксон-Вебб. Навіть ним, англічанином за походженням, рухає бажання побачити це місто, цей завод, де тривалий час жив і працював його батько. А у заводі є що побачити, почути, дізнатися, а найцікавіше те, що завод має багато науково-технічних, трудових, культурних та інших традицій. Багато з них заслуговують на увагу, щоб бути збереженими для нащадків. Я вважаю, що однією з таких традицій, яка дійсно заслуговує на увагу, є потужний красивий бас гудка заводу “Червона Зірка”.
У довоєні та повоєні роки всі великі підприємства Кіровограда мали свої власні гудки, звучання яких відрізнялося одне від одного. Кожн
